Настає вечір,
люблю дивитися на зірки,
сяють чутливо угорі.
Догори голівонька,
мріями бадьорими прозріва.
Хочеться до них доторкнутися,
хоча б на хвилиноньку,
до не говірких володарок.
Небесні телезірки - лицемірки
мерехтять, мірку з наших мук
зняти хотять.
Ти тільки мене не жалій,
серце сипле останніми,
рожевими пелюстками,
вони тобі, лише тобі...
На самоті не залишай мою
втомлену Душу "вижату, як лимон".
Розчини розгублену втому.
Я, як полохлива дитина,
хочу розправити свої крила.
Може і вдасться, ніби увісні,
через негаразди всі.
Лише Господь зна,
що буде зі мною далі,
які очікують радості чи печалі...
Ти тільки мене не жалій,
бо жаль, то є хвороблива печаль,
а я її вже досхочу наковталась,
більше не хочу, бо ще відкидаю
Господом дану тінь ,
живу надіями майбутніми
з останніх зусиль.