вольный перевод с украинского
стиха Маргариты Метелецкой "Подаленiли небеса",
источник здесь: http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037
Далёким небо стало мне.
Душа в миноре погрязает.
Как светлой думой засияет
надежда, что живёт во сне?
Деревья и ковыль-трава,
развейте прочь мой гнёт душевный,
дивите песней задушевной -
пусть будут трепетны слова.
Своих целительных отрав
подайте, чтобы в духе жадном
млеть в изумлении нещадном,
всех заморочек бред изгнав.
Смани же, осень, в плен возьми,
чтоб быть, как в сказочном виденьи,
и убаюкай колыбельной,
все раны коркой затяни!
Октябрь мой, звонко отзовись
на книжную души раскрытость,
дай цельной быть и нежно сытой,
калины кистью прикоснись!
Замолкнут прежние грехи,
лишь я глотну соблазн твой снова,
грусть под улыбку спрячу, словом
путь новый проложу в стихи.
Оригинал:
Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі -
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?
Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...
Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...
Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...
Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність -
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...
Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...