Наче діти незграбні в строкатих піжамах,
Тихі нишпорки шафок, комірок й шпарин
Ми шукаєм земель своїх обітованих,
Щоб струсити із них нафталін.
Щоб у вічко затертого калейдоскопу
Роздивлятися кУщі й шукати пригод,
Підганяючи легко хвостату худобу
До йорданських нефритових вод.
І на темних скрижалях сердець зачерствілих
Викарбовуєм кожен своє «возлюби»
І лелієм в думках, що на вистиглих брилах
Запалають гарячі стовпи.
І, натомлені в душній комірній пилюці,
ПритиснУвши міцніше до щік кулачки,
Засинаєм, й підморгують нам, наче друзі,
Вифлеємські далекі зірки.
4.07.15