Дівчина-Україна
Коли у мене запитують, чому я люблю Україну, я дещо не сумніваючись відповідаю: "Тому що вона любить мене". (1)
Колись-то виришив Господь,
Народи хистом наділити!
І вибирав місцевий вождь,
Яку їм добрість розділити!
Французи взяли елегантність,
Поляки до торгівлі здатність.
Угорці господарства данність,
А росіяни мали владність!
Та дисципліну взяли німці,
Музику мали італійці!
Але у дальньому куточку,
Стояла босонога дочка!
Косиця руса, синя стрічка,
Та в вишиванке ця сестричка!
В вінкі червоная калина,
Чия то видно Батьківщина!
- Чого ридаєш ти, дівчино?
- О, Отче мій, я Україна!
Бо стогнут землі від пожежі,
Умиті кров`ю мої межі!
Сини мої на чужині,
На працах десь, в самотині!
Ворог знущається із вдів,
З сиріт і неутішних дів!
У власній хаті зникла воля,
Та правда... плаче в полі Доля!
Підняв Господь свою Правицю,
Та заспокоїв він дівицю!
- Я маю неоцінний Дар,
Він ветра в полі володар!
Тебе уславить на весь світ,
Це пісня - давнини завіт!
Взяла дівчина-Україна,
Дарунок Божий на коліна!
Притиснула його до серца,
В обличчі враз засяло сонце!
Низенько поклонилась Богу,
Його Священному Порогу!
Цю пісню з Вірою несла,
Своїм нащадкам віддала!!!
С тех пір вона завжди співає,
На чужині не залишає...
Політом птах, росою в гаю,
Та хвилями Дніпра, Дунаю...
І шепітами лісостепу,
Що пробуджують вранці липу...
О, як же нас вона кохає,
Коли на чужині - ридає...
Завжди-завжди вона чекає,
Дітей своїх не залишає...
Вона єдиная, живая...
Відвічная та молодая.
Дівчина-Україна, Ненька...
Моя Матуся дорогенька!
Коли співають Українці,
Вінки дівчатам дарять хлопці...
Цвітуть калиновії буси,
Тоді втікають в пекло біси...
***
(1) За мотивами Української народної легенди "Дівчина-Україна".