Я сотню обіцяв, не більше,
Але хай буде так, як є.
Душа кричить і пише вірші,
Про їхнє, ваше, про моє.
Її не можу зупинити,
Спалити їх не можу теж.
І скільки небом дано жити,
Писати вірші буду всеж.
Про ліс, про море, про кохання,
Про друзів і про ворогів.
Бо в мене є таке бажання
І дай Господь, щоб я зумів.
Ще довго бачити душею
Красу людей і їхній біль.
Та йти стежиною своєю
Тримати в соїм серці ціль.
Ціль, щоб нести красу рукою.
Поклавши в аркуші слова,
Щоб милувались ви зі мною,
Колись сказавши, не дарма.
Він не дарма прожив, він бачив.
Все своїм серцем відчував.
Мабудь Господь йому призначив,
Щоб все життя вірші писав.
Я сотню обіцяв, не більше,
Але хай буде так, як є.
Душа кричить і пише вірші,
Про їхнє, ваше, про моє.