Я зайшов до старенької хати.
Нагадала вона про той час,
Як малого мене моя мати
Вечорами вкладала щораз.
Постеліть мені, мамо, на печі.
Найщиріше бажання було.
Я зігрію живіт там і плечі,
Щоб хрипіння з грудей відійшло.
Я зігрію там руки і ноги,
Що на дворі мороз застудив.
І я ліз мов ведмідь до берлоги.
Як я піч Вашу, мамо, любив.
Я присів, пахло так, ніби вдома.
Виникали такі почуття.
І зникала кудись моя втома,
Та з'являлась снага до життя.
Постеліть мені, мамо, на печі!
Закричала холодна душа.
Задрижали, заплакали плечі
І до долу упала сльоза.
Постеліть! Постеліть! Вже не має...
Вже не має ні печі, ні Вас.
Ще не раз моє серце згадає,
При нагоді, казковий той час.