І сипле дощ поволечки-поволі.У хаті тепло, як у баби в пелені.
І тихо, як у Бога в усі. Усі: асури, янголи та духи
залишили мене на однині у медитації, у рівновазі
зі світом та любов'ю,
яка пронизує все суще,
яка по суті
нікому не належить і разом з тим є всюди.
А люди метушаться в Колесі Сансари і ловлять щастя за хвоста,
як бліх Бровко. Колись і я ловив і був поважним паном,
поки мій образ у свічаді мене не розсмішив.
- Учителю, чому ти так жартівливо говориш про сакральні речі?
- Тому, що Творець Світу цього є великим жартівником і любить, коли ми сміємося.
- Як це?
- Що ти відчуваєш після довгого та щирого сміху?
- Велику полегкість. Щастя. Вільне дихання. Погідне тепло у всьому тілі.
- В цей час ти бачиш який цей світ гарний?
- Так.
- Якби ти був Творцем світу, тобі би хотілося аби його красу помічали?
- Так, звісно.
- От, бачиш - все, що тобі здається важливим, складним та сакральним,
насправді є простим і прекрасним у своїй довершеності. Тут немає нічого зайвого.
Скажи мені, милий друже, вода перестала вдовольняти твою жагу, коли ти дізнався, що вона є двоокисом водню? Ти перестав радіти, коли дізнався про роль дофаміну, ендорфінів та серотоніну у формуванні позитивних емоцій? У тебе більше не викликає розчулення, коли бачиш закохану маму з її немовлям, бо ти дізнався, що то так діє окситоцин? То чому ж ти тобі повторюєш, як папуга, що у великій мудрості є велика печаль?
Ой радуйся,Земле! Дочка Божа народилася.
Медитує мала бешкетниця. Стовп золотого світла сягає Плутона.
Ой що ж нам робити з цим медом, що заповнив усі щільники Піднебесної?
Новинарі все ще намагаються жахати свою авдиторію, але вона маліє на очах
Бо мало не в кожному селі являється Бодхісатва.
І мовчазна їх мантра вібрує вже навіть в повітрі.
Світ зачудовано слухає Божественну Симфонію ХХІ сторіччя.
Калі-Юга добігає кінця. Ми - її пасинки мусимо швидко мінятися.
Амінь!
© Copyright: Валентин Лученко, 2017