От я вже дід і каже мені внучка:
«Дідусь, спасибі, дякую, дідусь!».
Гуляючи, веду її за ручку.
Іду, радію, мрію і горджусь.
А в мене, згадую, дідів не було.
Не було, як у більшості тоді.
Про них радянська влада не забула,
Вироки винесла смертельні у суді.
Хто вижив у голоднім тридцять третім,
Той в тридцять сьомім скуштував свинець.
Що ворог він, писали у газеті,
А ворогам у них один кінець.
Якщо тоді в країні іншій жив,
Чи може зміг тридцяті пережити,
То на війні вже голову зложив,
Хто комуністом, хто фашистом вбитий.
Тому то в мене не булО дідів
І не вели вони мене за ручку,
А я тоді напевно так хотів,
Щоб дід обняв, як обнімаю внучку.