***

Ану, дивись, і небо затягнуло
Темнотою, що чорніше ночі.
     Щось у серці промайнуло
      Ніби вп'ялися у нього очі
     Такі рідні, і такі далекі
      Такі живі і бездиханні,
     Вони пішли, як восени лелеки
      Такі чуттєві, ніжні, гарні.
Випадкова блискавиця промайнула
Розірвала темне хмарове сукно.
      Колись вона і моя була
     Дивилась в сутінках в вікно
      І очі ті, мене, сліпця, вели
     Далеко, у незнаний край…
      І раптом все, фінал, коли
     У пекельному огні палав мій рай.
Заревіло зоряне склепіння,
Що ховалося в свинцевих шатах.
     Вона являлась у видіннях
      Але, опинявся я у ґратах.
     Сукня та її прозора, світла
      По листкам сніжним волоклась
     Та рука була прикована, невільна
      Тоді вона мене й зреклась.
Тихо стало навкруги, буря відійшла
Сонце світить, вітер віє.
       Так, вона од мене і пішла
      У очах її тепер кришталь синіє.
       Зараз ходить, сміхом залива усе
      І своїм поглядом підкорює усіх!
       Я знаю, до неї тяга все ж помре
      Кохання всіх повалить з ніг.