До слушної нагоди спить вітрило.
Ще чинний час ранковий не настав.
Із рідких хмарок ще не ллє барило.
Але вже шарпає за ковдру зір мана заграв.
І ось щербатая зоря, удавано серпанком,
За бляклим обрієм де інде визира.
А тут ще літо, наче схибленним підранком,
Тіка від Сонця в ліс під явора.
А де ж Світило!? – ледь жевріє цятка,
І збігла не дістала піддавання сили.
На вітах миттю листя стали жовті зоренятка
І в осінь ревно полетіли, та журбу зашурхотіли.
Барило - Бочка
Мана - Наваждение,призрак,обман
Збігла - беглянка
ревно - истово, усердно.