TIERRA E LUNA
Меня оставляют с человечком прозрачным,
яичко ласточки он поедает.
Меня оставляют с ребёнком голым,
которого топчут ногами пьяницы Бруклина,
с немыми созданиями, что проходят под арками,
с вен ручейками, что руки покинуть желают.
Земля одинока. Земля.
Земля для дрожащих салфеток и скатертей,
для зрачка, что подвергнут плывущей порче,
для свежих ран и влажных мыслей.
Земля для всего, что с земли убегает.
Нет, не пепел взлетает после пожара,
не мёртвые что-то под деревом шепчут.
Это земля нагая вздыхает под небом,
за спиной оставляя подвижные стаи китов.
Эту весёлую землю в ребёнке я встретил
и в созданиях, под арками проходящих
Да здравствует земля моего пульса
и танца папоротников,
оставившая в воздухе
фараона суровый профиль.
Меня оставляют с холодной женщиной,
где наивности мох сгорает,
меня оставляют с пьянчугами Бруклина,
которые давят ногами ребёнка голого;
меня оставляют среди разорванных знаков
медленного обеда медведей.
Но тогда под луной,
по лестницам скачущей с выси,
города возникают
из клеёнки небесной
и нежного талька чувств,
загружая простор равнины
мраморными ногами без поворотов
и забывая под стульями
мелкие клочочки смеха из ваты.
О Диана, Диана,пустая Диана!
Выпуклые резонансы,
где безумье пчелы взлетает.
Уходит моя любовь
в дегустацию смерти,
но меня никогда не покинет
твоя обнажённая нежная кожа.
Это земля, о Боже, я землю ищу.
Горизонта скрытность,
собачий лай и гробница.
Боль, которая приходит к концу,
и любовь, которая
завершается бесповоротно,
и башню крови открывают палёные руки.
А луна поднимается
и спускается вновь по лестницам,
обескровленную чечевицу сыплет в глаза,
детей на пристани серебристым веником шлёпая,
и сокрушает мой образ, его развевая по ветру.
ЗЕМЛЯ І МІСЯЦЬ
Я залишаюся з прозорим чоловічком,
що поїдає ластів'їні яйця.
Я залишаюся із голим хлопчаком,
якого бруклінські п'яниці топчуть,
з істотами німими, що сходять під склепіння,
з потоком вен, що прагне щедротами пролитись.
Земля. Земля єдина.
Земля для скатертин, що дрожем повні,
і для порочної зіниці хмари,
для свіжих ран і для думок вологих.
Земля задля усього, що від землі тікає.
Це не літає попіл речей перегорілих,
не мертві язиками під деревом ворушать.
Ні, це оголена земля реве у небі
й за спиною лишає легкі стада китові.
Земля щаслива й рада, пловчиня незворушна —
у хлопчаку, в істотах, що сходять під склепіння.
О земле мого пульсу і папоротей танцю,
що в небі часом креслиш злий профіль Фараона!
Я залишаюся із жінкою, що в ній,
холодній, пломеніє мох невинний;
я залишаюся між бруклінських п'яниць,
що хлопчака беззахисного топчуть;
я залишаюсь між подертих знаків
повільної ведмежої вечері.
Але тоді щаблями вниз місяць повний рине, —
міста зробити тальком і каучуком небесним,
щоб мармурові ноги всю рівняву стоптали
й під кріслами забулась тонка бавовна сміху.
Діано, о Діано, Діано порожниста!
О відгомін опуклий, де шаленіють бджоли!
Моя любов — це вихід, смерть спізнана й тривала,
не збіглої твоєї голизни чиста шкіра!
Я землю, Боже милий, шукаю, й тільки землю,
окраєць круговиду, гул серця і могилу.
Це болю втамування, любов-перегоріння,
звуглілими руками відкрита вежа крові.
Але униз і вгору ходив по сходах місяць,
і просто в вічі сипав безкровну сочевицю,
і срібною мітлою бив хлопців на причалах,
і з вітряних кордонів стирав мою подобу.