Сплітає осінь сіті снів,
Де золотавіють покоси,
Та вітер – наче навесні
І ще смарагдом сяють роси.
А синє небо з висоти
Дарує віру у хороше,
Що десь мене чекаєш ти
І осінь слід не запорошить.
Знов не втиха сердечний щем,
Душа у юності в полоні,
Де я нічийним журавлем
Шукаю лагідні долоні.