(Ганні Яківні Корчинській)
Сіяла зерна добра. Молода і весела.
Сіяла зерна любові. Співала пісні.
Дочка і син виростали у світлій оселі,
Весни сміялись до неї ясні, осяйні.
Вчила дітей. І своїх, і чужих діток вчила.
Вчила, як жити, як правду святу берегти.
Скільки років-журавлів піднялось за плечима,
Скільки стежок довелося улітку пройти!
Виросли діти. Стелила у світ їм дороги.
Виросли діти. Вже внуки біжать на поріг.
Ох, не злічити думок, і журби, і тривоги,
І молитов, щоб Господь їх у світі беріг.
Дбала про милого, щоб не зостався голодний,
Дбала про хату, город і вишневий садок.
Руки спочинку не знають іще й до сьогодні,
Повна садиба всього, та найбільше – квіток.
Сад плодоносить. Тож матиме рідним гостинці.
Сад плодоносить. І мир, і достаток в сім’ї.
Лиш вечорами осінні руді чорнобривці
Запах гірчинки вплітають у думи її.
10.03.2017р.