VIII. DOS ODAS
Моему издателю Армандо Гиберту
GRITO HACIA ROMA. Крик Риму
(С башни небоскрёба Крейслер-билдинг*)
Яблоки изранены
маленькими шпагами из серебра,
облака разодраны рукой коралла
с миндалём огня на обратной её стороне,
рыбы - из мышьяка, словно акулы,
акулы каплями слёз ослепляют толпу,
ранят розы шипами,
и острые иглы воткнуты в кровавые трубы,
миры ненависти и любовь, червями покрытая,
на тебя упадут. Упадут на твой купол большой,
промасленный языками солдатскими,
где мочится человек на голубку блестящую
и выплёвывает дробленный уголь
в окружении тысячи колокольчиков.
Ведь нет того, кто делил бы хлеб и вино,
кто выращивал бы траву на устах у мёртвых,
натянул бы в бухте спокойствия паруса
иль над ранами слонов безутешно рыдал бы.
Есть зато миллион мастеров кузнечного ремесла,
кующих ещё не родившимся детям цепи.
Есть зато миллион умельцев столярного дела,
гробы мастачащих, не крестясь при этом.
Есть зато толпа,издающая скорбные стоны,
что грудь распахнула себе в ожидании пули.
Человек, презирающий и осквернивший голубку,
кричать бы должен голым среди колонн
и колоться шприцем, чтоб заразиться проказой,
и должен слёзы страшные лить, чтоб в них
растворить свои перстни и телефоны с бриллиантами.
Но человек в белоснежном костюме
ничего не знает о тайне созревшего колоса,
ничего не знает о стоне роженицы,
не знает, что Христос даёт людям воду,
не знает, что монетой сжигают чудо поцелуя,
а кровь ягнёнка дают идиотскому клюву фазана.
Учителя обучают детей
чудесному свету, что льётся с горы,
но видится им клоака, поток нечистот,
где кричат раздражённо тёмные нимфы холеры.
Учителя указывают на набожность куполов,
на кадила, на благовония,
но внизу, под статуями, нет любви,
как нет её под глазами ледяного кристалла.
Любовь остаётся в телах,растерзанных жаждой,
в маленькой хижине, где борются с наводнением,
любовь остаётся в ямах,где борются змеи голода
в нахмуренном море, качающем трупы чаек,
и в поцелуе колком под подушками.
Однако старик с прозрачными руками
говорит: любовь, любовь, любовь,-
и ему аплодируют миллионы умирающих
среди дрожащей нежностью парчи,
говорит: мир, мир, мир
среди дрожи ножей и дынь динамитных,
говорит: любовь, любовь,любовь,
пока не станут губы серебром.
А тем временем, ай, тем временем
негры, моющие плевательницы,
парни, бледнеющие от страха
перед директорами,
женщины, утопающие в нефти,
толпы с молотками,скрипками или тучами
закричат, даже если разбить мозги о стену,
закричат перед куполами,
закричат, безумные от огня,
закричат, безумные от снега,
закричат с головой, полной пудрета,
закричат,как хор бессчётных ночей,
закричат таким неистовым голосом,
что города затрепещут, как девочки,
и разобьют цепи нефти и музыки,
потому что желаем мы хлеба насущного,
серёжек ольхи и чистой,бессмертной нежности,
потому что хотим,чтоб исполнилась воля земли,
которая щедро плоды свои дарит всем.
______________________
*Крайслер-билдинг (англ. Chrysler Building) — небоскрёб корпорации Chrysler, построенный в 1930 году, один из символов Нью-Йорка. Здание высотой 320 м (1 046 футов) расположено в восточной части Манхэттена на пересечении 42-й улицы и Лексингтон-авеню. В течение 11 месяцев в 1930—1931 годах здание являлось высочайшим в мире.
ВОЛАННЯ ДО РИМУ
(З вежі Крайслер Білдінг)
Яблука, легко зранені
найтоншими срібними лезами,
хмари, роздерті коралевою рукою,
на зворотньому боці якої мигдаль вогню,
і миш'якові риби, подібні до акул,
і акули, мов краплі сліз, які сліплять юрбу,
і троянди, що ранять,
і голки, що загнані до кровоносних жил,
і ворожі світи, І любов, укрита хробаками, -
на тебе впадуть. Упадуть на великий купол,
помазаний оливою військових повідомлень,
де чоловік мочиться на сяйливу голубку
і випльовує потовчене вугілля,
оточений безліччю дзвоників.
Адже більше немає того, хто ділив би хліб та вино,
немає того, хто пророщував би траву у роті мертвих,
хто напинав би вітрила спочину,
хто плакав би над ранами слонів.
Є лише мільйон ковалів,
які кують кайдани для ще не зроджених дітей.
Є лише мільйон теслярів,
які тешуть труни без хрестів.
Є лише лементуючий натовп,
який розкриває груди, чекаючи куль.
Чоловік, що осквернив голубку, мав би говорити,
мав би волати, голий серед колон,
мав би загнати в себе шприц, аби заразитись проказою,
мав би плакати такими страшними сльозами,
що розчинилися б його персні й діамантові телефони.
Та чоловік у білому вбранні
не відає про таємницю колоса,
не відає про стогін породіллі,
не відає, що Христос ще може дати людям воду,
не відає, що гроші спопеляють чудесний поцілунок,
і віддає кров ягняти бездумному дзьобу фазана.
Вчителі показують дітям
предивне світло, яке йде з гори,
та припливають лише потоки нечистот,
де виють темні лялечки холери.
Вчителі показують побожне великі благовонні куполи;
та немає любові під статуями, як немає любові й під очима з
остаточного кристалу. Любов зостається в тілах, роздертих спрагою, у
найменшій хатині, що змагається з повінню;
любов — у рівчаках, де борються змії голоду,
в осмутнілому морі, що колихає чаїні тіла,
і в найтемнішому гострезному цілункові під подушками.
Але старий з напівпрозорими руками
скаже: любов, любов, любов, —
і його бурхливо вславлятимуть мільйони умирущих;
скаже: любов, любов, любов, —
серед парчі, що тремтить від благоговіння;
скаже: мир, мир, мир, —
серед дрожу ножів та динамітових динь;
скаже: любов, любов, любов, —
і говоритиме, поки посрібляться губи.
А тимчасом, тимчасом, о! тимчасом
негри, які витягають плювальниці й урни,
юнаки, які бліднуть од жаху перед директорами,
жінки, потонулі у мінеральних маслах,
натовпи з молотками, скрипками й хмарами, —
будуть волати, хоч би ляпнулись об мури Їхні мозки,
будуть волати перед куполами,
будуть волати, безумні од вогню,
будуть волати, безумні од снігу,
будуть волати з головою, повною лайна,
будуть волати, як усі ночі разом,
будуть волати таким нестямним голосом,
що по-дівочому міста здригнуться,
і розіб'ють свої нафтові та музичні тюрми,
тому що ми прагнемо нашого хліба насущного,
і вільшаних сережок, і вічної чистої ніжності.
Тому що ми прагнемо, щоб здійснилась воля Землі,
яка свої плоди дарує всім.