Наталья Мазур
Смотрю, всё больше о любви стихов.
Наверно, ностальгия сердце гложет?
Дни, что ушли она вернуть не может,
как и любовь.
Зачем тогда касаешься ресниц
и жарких губ, и глаз моих словами?
В них нет тепла, сковал декабрь льдами
огонь зарниц.
Ты к прошлому в стихах своих остынь.
Пусть ветер дует, парус твой вздымая.
Теперь ты знаешь, в жизни я такая:
мёд и полынь.
МЕД i ПОЛИН
Наталя Мазур
Бачу, віршів про кохання у тебе все більше,
Мабуть, ізнов ностальгія потай за душу бере?
Дні, що минули, не кращі були і не гірші,
Тих, що тепер.
Нащо укотре пригадуєш трепетні губи,
Наші збентежені руки та іскрометність зіниць?
Віриш, не тепло. Крижинами сковує грудень
Світло зірниць.
Так уже сталось. Усе, безперечно, минає.
Синіх тобі горизонтів а кумачевих вітрил!
Просто тепер ти знаєш, що у житті така я:
Мед і полин.
Кизляр
27.02.17.
перевод с украинского.