Вересень вереском* вже медоносить,
Вересень золотом першим під ноги,
Вересень – переступає пороги
Юна, усміхнена, сонячна осінь.
Ще не до сліз – буде потім дощити,
Поглядом карим всміхається небу.
Щастя по вінця. А що їй ще треба? -
Вересень любить! Та й як не любити?
Він лише з нею побуде собою –
З нею дозріють плоди їх багаті.
До листопадів – ще птахи крилаті
В небо піднімуть їх над самотою.
Ждав – відчувала. І линула в мріях.
Зріло в коралях калини кохання.
Вересень юний. Вона, осінь рання.
Вдвох відбулись - поєднавши сузір’я.
Вересень вереском вже медоносить.
Осінь на зиму той мед позбирає.
Що буде далі? Дощі? Ще на знаєм…
В світлій співзвучності вересень й осінь.