Розгубила осiнь грона калиновi
На пожовкле листья, на травi сухiй,
Наче ролетiлись кульки пурпуровi
Вiд того намиста, що було на нiй,
Те, що розiрвала осiнь не навмисно,
Нiбито у танцю рухалась вона,
I сiяє сонце жовте, променисте,
I кує зозуля у лiсах гучна,
I луна пiд небом чарiвне вiдлуння
Вiд зозулi спiву аж iзпiд хмарин,
I дарує щиро та руда красуня
В золотi чарiвнi намистА калин.