Знову осінь, і дощик, і борщик, і поїзд, і мряка,
Чух-чух-чух – пролітають у вікнах великі й малі,
От виорює бульбу край колії сива коняка
І пантрує мішки край городу старе жигулі.
Поїзд котиться з горба, як торба:
куди ж ти намилилась,
і до кого, і пощо, і нащо, і скоро зима,
Як з цеберка на землю осіннього дощику вилилось –
І уже ні коняки, ні бульби, ні щастя нема.
Ну, нема то й нема – розважаюся тим, що пригадую,
Чи вигадую віршики, чи дошиваю хвартух.
Упокорені долі – додолу всі падалки падають,
Тільки серце тук-тук, тільки поїзд (бо поїзд) – чух-чух.