Здавалось якось все буденним,
І те – не так, і це – не те,
Та осінь посміхнулась кленом,
І оживилось все вкотре.
Пройшла весна дзвінкоголоса,
Промчалось літо гомінке,
Та серце знову жде і просить
Те літо бабине п’янке.
Заграє знову золотистий
Яскравих кольорів фонтан,
І диво! Часом урочисто
Візьме, і зацвіте каштан.