Осеннее предчувствие моё...
Серебряной простёрлось паутиной
между ветвей. Слетел в небытиё
лист пожелтевший, пролетавший мимо,
как будто прошептал: "Забудь о всём,
как я забыл о том, что жизнью звали,
меня холодный ветер унесёт
и заметёт снегами и печалью,
как и тебя - вихрь равнодушных лет,
и знать никто, и знать никто не будет,
что ты любил и воспевал весь свет,
за что тебя и обожали люди".
Какая тишина. И день уйдёт,
но так, как возвращается он снова,
в народной памяти пускай не упадёт
листком опавшим песенное слово.
Володимир Сосюра (1897 - 1965)
Вже осені кругом передчуття…
І павутиння срібно простяглося
між саду віт. Упавши в небуття,
пожовклий лист торкнув моє волосся,
немов шепнув: “Забудь, забудь про все,
як я забув про те, що звем життям ми.
Мене холодний вітер понесе
і замете печальними снігами,
як і тебе — байдужий вихор літ,
і знать ніхто, і знать ніхто не буде,
що ти колись любив, співав цей світ
і що тебе за це любили люди”.
Як тихо скрізь. Поволі гасне день.
Але, як те, що знову він приходить,
листком пожовклим з дерева пісень
я не впаду у пам’яті народу
1951