Оговтуюсь від сну. Війнуло чимсь терпким.
Присів на підвіконня новий ранок.
Безгомінь неземна, нерушена ніким,
Лиш повів доторкнувся до фіранок.
Отямився вітрець, змахнув з чола росу,
Ген зорі де-де зблискують вчорашні.
На горизонті ніч, та вже імли косу
Легенько тягне промінь до черешні.
Оця щаслива мить, мов незбагненний сон
Призводить в рух життя, що є довкола.
Приспівує душа природі в унісон
Так безтурботно, начебто спроквола.
Перистий горизонт від сонця заяснів,
Торкнувсь вікна промінчик золотавий.
Розкидані думки обтрушую від снів,
І допиваю філіжанку кави…