Рум’янцем всіялася височінь,
Поспіло небо безліччю зірок.
З глибин цієї дивної парчі
Небавом місяць вийшов, як пророк.
Скрадлива тиша блудить під вікном,
Її б вловити порухом душі.
Могла б забутися коротким сном,
Тоді й думок не муляли б вірші.
Під ранок рожевіє небосхил,
Я не стуляла очі і блокнот.
Душевна втома і нестача сил
Не дасть почути пташки й кілька нот.
Вгорі ще тліє місяць-смолоскип,
Ховає в безмір зоряні скарби.
Вернувся гомін, десь трамвайний скрип
Повідав лунко про прихід доби.