"болезнью,
увы,
от болезни не лечат…(с)
Запуталась что-то в шелках тетивы,
ступая по краю забытого «завтра».
Там, где-то, в тумане под крики совы
душа принимает обличие мавра.
Безрадостен выдох, безжизненный вдох,
неможется что-то и воздух с горчинкой.
А сердце саднит: это грусти подвох
в затёртой донельзя, безликой пластинке.
Её опостылевший всем эпикриз –
почти приговор: боль ведь болью не лечат…
И тихо извне прозвучало, – молись,
совсем не случайна вчерашняя встреча…
Где, вновь, так безжалостно острым ножом
спешишь, на едва затянувшейся ране,
оставить надрез, став моим палачом,
но сам-то /заведомо/ кем-то изранен…
И, как избежать этой хвори-хулы,
какие прививки любовь исключает?..
Болезни не лечат болезнью, увы
и в боли той радости сердце не чает…
*****
Заплуталась щось у шовках тятиви,
ступаючи краєм забутого «завтра».
Десь там, у тумані, під крики сови
приймає душа вигляд дикого мавра.
Безрадісний видих, нечутливий вдих,
неможется щось, з гіркотою повітря.
А серце саднить: це ж каверзи штрих
в безликій платівці змінилась палітра.
Її остогидлий всім нам епікриз –
що вирок: біль болем ніхто не лікує...
І тихо ззовні прозвучало, – молись,
та зустріч вчорашня про смуток віщує...
Де, знову, безжально ти гострим ножем
квапливо торкнувшись, тривалої рани,
залишиш надріз, шоби стать міражем,
а сам /наперед/ мов підбитий вітрами...
І, як ухилитись від згустку хвороб,
які ж іще щеплення страсть виключає?..
На жаль, не лікують розпуку ту щоб,
у болі тій радість серця не вбачали...
30.09.2017