Я спрямувала думи в тисячі доріг,
Пересварила всі вітри на світі.
Вони ж таки, знайшли омріяний поріг,
Де сонце і веселка разом світять.
Немає ні журби, ані холодних зим,
З хрущами весни, осінь з споришами.
Тебе до серця притулю, а ти за сим
Мою потішиш душу знов віршами.
Примножиш втіхи й щастя більше ніж було,
Це нам додасть в розлуці зайві сили.
Тебе сьогодні здатна взяти у полон…
А втім, ти не здогадуєшся, милий.
http://www.stihi.ru/2017/09/12/1816 оригінал тут