вольный перевод с украинского
стиха Маргариты Метелецкой "Радiсна жура",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2017/09/14/10314
Непостижима радости печаль,
что в сердце простучала: "Молодею!"
Зачем же, Боже, ею я владею,
когда закрыла старость сердца даль?
Когда уместно слушать журавлей,
что клином путь торят в родные дали,
когда уже пора не жать педали,
не тратить зря огонь души своей?
Опять захватит душу снеговей,
и осень не поможет, молчалива,
лишь пробренчит осенний блюз красиво,
чтоб выкатить слезу из-под бровей.
И всё же усладись, моя печаль!
Влюблённая, я нежностью истаю.
Всем существом я с Богом быть желаю,
и глупость - боль и грусть в моих речах.
Любовь, надежду, веру - всё имею.
И пусть мне не поверят - молодею!
Оригинал:
О, незбагненна радісна жура,
Що стука в серце словом: "Молодію!"
Навіщо, Боже, нею володію,
Коли про старість думати пора?
Коли доречно слухать журавлів,
Що клином путь торують в звичні далі ,
Коли пора не тиснуть на педалі -
Не витрачать ні пороху, ні слів? -
Все'дно ж бо вхопить душу сніговій...
І Осінь не заступить без'язика...
Лиш пробрязчить осінній блюз музика,
Щоб викотить сльозинку із-під вій...
І все ж, осолодись, моя печаль,
Закохана та ніжністю волога! -
Я всім єством бажаю бути з Богом -
І глупство - біль та смуток у речах...
Любов я маю, Віру та Надію -
Нехай не вірять - але молодію!