У цьому тілі я вже помирала,
І в очі смерті зазирала,
І що таке р е а н і м а ц і я –
На власному єстві пізнала.
Тому й тверджу: «Життя безсмертне!»
Тому й питаю я її,
Як в Біблії колись питали:
“Смерть, де ж твоє жало?” *
Мовчиш, бо знаєш, що смерті нема,
Бо ти – як примара, бо ти, як зима –
Холодна лиш деякий час,
А далі – весна, що все пробуджує в нас:
Бо смерть – перехід від зими до весни,
Бо смерть – це н а р о д ж е н н я в інше життя,
Що, в і ч н е, вирує по той бік Буття!