В небі над містом одразу сім літаків. На плесі ставочку сім селезнів і стільки ж качок. На березі ще троє.
Нас двоє отут: я і онук у колисці. Там - оддалік груша. На гірці отій малій.
А далі – поле для гольфу, дорога, поля, залізниця.
Мені часто це сниться. Трава шелестить, шарудить їжачок листям.
Ми ідемо до пралісу любити цей дивний світ.
День піднімає завісу.
-Маестро Томазо, як Вам вдається так?
-Все дуже просто, Ремо. Справді просто. Слухай!
-Що?
-Як дріботить дощ. Миє бруківку. А потім сонце сипле погідне тепло. Платан
шелестить. Стогне щось в середині гори. За тим цвіркуни і місяць. Чутно
тобі, юначе?
-Наче б то так…
Сьогодні вранці він записав Адажіо соль-мінор.
Ця флейта зачаровує наймудрішу змію твого тіла.
Ця віола відкриває серцеву чакру.
Ця Велика Мантра лунає в кожній клітині.
Піднімається Кундаліні.
Розцвітає латаття в ставу поснулім
Ніч і зорі яке ж це диво!
В сон заходиш, як у священну воду
Пірнаєш сходу. Пливеш від кінця до безкраю
Раєм, вирієм, виринаєш чимось новим,
а ким ще не знаєш.
Такий от трапунок, така пригода.
На все Божа воля та твоя згода.
© Copyright: Валентин Лученко, 2017