Відчула смак я твого поцілунку,
Але, на жаль, він серця не зігрів,
Бо пролунав якось огидно-лунко:
Його даруючи, мене ти не любив.
Не розкидайся! Ніжність не дається
Тим, хто життям її не заслужив.
Лиш гасне серце...
Сум крізь душу ллється...
Розкидавши себе, живеш,
чи лиш здається?.
І, прийде час, отруєно заплачеш,
Спитавши сам у себе: “Ти навіщо жив?”