Розкидає осінь листя золотаве,
На душі роздолля, мов ковтнув зорю.
Кожен атом спритно увібрав заграву,
Я, немов хмаринка, вкотре говорю:
Ось таке зі мною ти постійно робиш,
Майже непомітно для людей навкруг.
Не шукав ніколи я в обхід дороги,
Хай би що чекало, навіть стріли хуг.
Я ішов до тебе, дерся на вершини,
Переходив броди у потоках злих.
Ліз через колюччя дикої шипшини,
Вперто серцю вірив, що кінець імли
Вже не за горами, зазвучать октави,
Ті, що так леліяв, лиш для тебе склав.
Розкидає осінь листя золотаве
І мені шепоче ніжне й тепле «love».
22:15, 12.10.2017 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com