Серед степу вільного
В Бога на долонях
Причаїлося маленьке
Село кольорове.
З одного бочечку хати
У садках втопають,
Та до річечки тихенькій
Голови схиляють.
Як те дзеркало водиця,
Їх обличча відбива,
А навпроти рясні квіти,
Квіти, квіти та трава.
Вздовж дороги, як сторожі,
Скрізь стрункі тополі...
Українська це земля,
Рідна, аж до болю!
А позаду терикони -
велетні поважні,
як Донбасовські ікони
й оберіги справжні!
І нема ніде у світі
кращої землі,
бо по ній йдуть наші люди
й роки-вчителі!