Не жалій мене, що знехтував ти мною,
Не шукай плюсів і мінусів мені.
Сплине час – тужливою струною
Забриню в твоїй самотині.
Не ховай від мене очі спорожнілі,
Не минай стежок, де буду я іти:
Ми в земній скаженій заметілі –
Два далеких зоряних світи.
Згіркне час – і гілкою у шибку
Я постукаю осінньої пори
Під самотній плач печалі-скрипки,
Як застогнуть зболені вітри.
Що було – чи справжнє, чи минуще –
Не суши даремно голови!
Решето років відсіє суще.
Ти радій, і плач ; люби, живи!
Я не камінь твій серед дороги –
Зникне тінь моя, як і прийшла.
Спогадами вляжуться тривоги:
Ти ж-бо загубив, а я – знайшла.