Шукала щастя, а знайшла колючу долю,
Де молодість – примара ясних днів.
Ти з тугою схилилась на тополю,
Кругом лунала пісня солов’їв.
Вони співали про сакральне слово,
Про вірне і омріяне «люблю».
Шумить турботами широке поле,
А ти ховаєш сльози у ріллю.
Ти не була коханою ніколи,
Чекала порятунку в тих очах.
Та він не зміг зігріти твого болю,
Як сонце, ти втонула у ночах.
Ніженьки босі, ніженьки голі,
Душенька змучена в ясні роки.
Що ж ти, дівчинонька, робиш в неволі?
Чом не біжиш навтьоки?
Серце картається, груди в неспокої,
Вирвана в скрипки струна.
Очі, мов води, річки глибокої,
Там не побачити дна.
День гріє подихом затінки поля,
Вітер в листві забубнів.
Там одинока, нещасна тополя,
Слухає спів солов’їв.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2017