Намагаюсь прийняти себе... не цілком... хоч частково,-
по сльозині, по усмішці ширій, по зблиску в очах,
по зухвалому вчинку, по доброму, віщому слову...
непрощЕнним гріхом чи крильми, що пролазять в плечах...
Бо як я у собі не зумію усього прийняти,
не заважить й гроша моє довге життя і складне...
не лиша Янгол Смерті віками насиджені чати
і примушує тим з прийняттям поспішати мене...
Намагаюсь прийнять... а сумління судомами зводить...
стільки воєн нещадних у серці іще не було,-
то я Бога дитя, то пилинка без племені-роду,
праве - біле, як сніг, ліве - чорне, як сажа, крило...
час ось-ось добіжить, а мені так до себе далеко,-
Калахарі і Гобі, і весь океан світовий...
я би швидше здолала цей шлях, але дихати нічим від спеки...
я би швидше здолала... та бажання заледве живі.