Байдужа паморозь до втіх,
байдужа до стерні толока.
Байдужий до осмути сміх,
байдужа я до слів пророка.
А що байдужість – терну кущ,
чи присмерк в хащах іван-чаю,
де стежка в’ється, мовби вуж,
де захід сонця зустрічаю?..
Байдуже церувати біль,
на неї не поставиш латку,
байдуже грати водевіль,
бо не оцінять те нащадки…
Байдужа паморозь до втіх,
а крижана роса світанку
так вміло викриває гріх,
його знайшовши між уламків…
04.10.2017
фото автора