Скінчивсь базар – гендляр повзе додому,
Важкі скарби волочить на візку:
Забуту радість, сумовиту втому,
Захриплу пісню, а колись – дзвінку...
Лише шкапини шкандибають тихо:
Копитця збиті на трудних шляхах.
Гойдає фурман призабуте лихо,
І лайки муха дзуменить в вухах...
О, безтурботна молодосте, де ти?
Агов, озвись!.. У відповідь ; луна.
Заснуло літо, вклавшись у кюветі,
І відцвіла надіями весна.
А Дім ; не ворог: всіх прийма до себе!
Всім по заслузі ; суд-бо ж недарма:
Кому ; пітьму, кому ; розквітле небо...
Тримай здобутий жереб обома!
Не лайся і не скигли – дякуй Богу,
Що терени топтати зміг земні,
Прийми у серце Вічності дорогу
І смирно в'їдь на білому коні.