Смотрю я на небо и с грустью мечтаю:
Как жаль, что, подобно орлу, не летаю.
Как жаль, что мне, Боже, ты крыльев не дал -
Покинул бы землю и в небо слетал.
Где тучки гуляют, от мира подальше,
Чтоб счастье найти, чтоб отречься от фальши,
Чтоб ласки у звёзд и у солнца просить
И в свете их ясном беду утопить.
Ведь с детства кажусь я судьбе нелюбимым,
Я - раб у неё, ею вечно гонимый,
Чужой у судьбы я, чужой у людей:
Никто не полюбит приблудных детей.
Я с горем повенчан, добра я не знаю.
Свой век и печально, и зря коротаю,
И в горе познал я: есть только одна -
Лазурь небосвода - родная страна.
Как горько,что в мире становится горше!
Я думаю: небо мне жизни дороже.
Я в мыслях забуду, что я - сирота,
И полнится мыслью небес высота.
О,если б орлиные крылья имел я,
Покинул бы землю и на новоселье
Орлом быстрокрылым бы к небу прильнул
И в тучах для всех навсегда утонул!
ПЕРЕВОД С УКРАИНСКОГО Я (ОДЕССА)
Гляжу я на небо...
....................................
__________________________________
Подлинный текст стихотворения
Недолi
Михайло Петренко
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!