Не закидайте друзі сердобольні,
Що я до слів байдужа і ледача.
Бо і в неволі я завжди в неволі!
Я так живу: як не сміюсь,то плачу.
Бо я пришита до землі сумлінням.
(З землі ми вийшли і підемо в землю).
Хоч в люди сію слів моїх насіння,
Та не чекаю на любов взаємну.
Бо тут - село. Тут оберемки діла.
І ненаситний клопіт: - Їсти,- плямка.
Душа від клопотів завчасно посивіла.
І тягне до загину свою лямку.
Бо тут скорботи топчуть все насущне:
То недорід,то недостачі, злидні.
Бо це - село,це вам не райські пущі -
Ніяк з балконів сліз його не видно.
Мої пісні на свято запізнились,
Бо треба рідні грядки колихати,
Комп'ютер ваші рими заселили,
А мій комп'ютер - вила і лопата.
Вершини осідлати я не пнуся.
І не ловлю дарма захмарні мрії.
При свічці Богу тихо помолюся,
Якщо мій сум когось-таки зігріє.
20.10.2017 м. Мала Виска