Які п’янкі твої цілунки,
Слова кохання чарівні,
Неначе підступи чаклунки,
Що душу вразила мені.
Ти доторкаєшся до тіла,
Неначе ніжний вітерець.
Душа від пестощів зомліла,
А в грудях б’ється сто сердець
Краса твоя мене лякає,
Вона, гадаю, неземна.
Я знаю, часто так буває,
Що зводить й з розуму вона.
Мені б оговтатись потрібно,
Та, вже, назад шляху нема –
В тенетах я застряг надійно,
Я опираюсь, та дарма.