Якось в Україні горбань народився,
Спритний та веселий диво-трудівник.
Майже він одразу усім полюбився
І народ до нього дуже швидко звик.
Бігав по асфальту,не боявсь багнюки,
Мав булькаті очі ,ще й малий на зріст,
Пестили його чоловічі руки,
Для родини кожної був бажаний гість.
Час минав по троху,він почав старіти
Вже з’явились інші красені-авто
Думають вже люди: «Де його подіти?»
Багатьом сучасникам ,майже він ні хто.
Швидко поіржавіли ті старі бляшанки
Зупинилось серце ,вже не деренчить,
Але мій горбаню стоїть біля ґанку
Народився в друге,та і знов біжить.
Знов помолодішав гарний колір має
Оченята світяться деренчить двигун
З посмішкою доброю кожен зустрічає
Весняно-зелений спритний мій горбун.
Сосєдка О.Д. 23.10.2017 р.