Памір далеко і Алтай.
У кожного – своя вершина:
Розплати сіль, судьби хлібина
Та дзвін у серці – Калатай.
Хлібина вийшла набакир:
Глузують люди, що невдаха.
Маленьке серце, крихта-птаха,
Посеред ночі – поводир.
В нім калата любові дзвін.
(Тримає всесвіт горошина)
Без дзвону губиться Людина,
Без дзвону поглинає сплін.
Хай начакловано провал:
Спеклась хлібина з гіркотою,
Підошви стерлися ходою –
Я перетну свій перевал.
У сповитку засну сумнім –
Душа торкне небесну крону.
Хай зазвучить у сотні дзвонів
Любов, дарована мені.