***

Гойдає протяг на вікні фіранку,
Милуюся на осінь крізь вікно...
А небо сипле сніг, неначе манку,
Бо небо вільне...небу всеодно...

Йому байдужі час і пори року,
І що коротким став похмурий день...
Воно не знає смутку і мороки,
Бо в неба все не так, як у людей...

Безмежному йому зовсім байдуже,
Що вітер рве зухвало жовтий лист,
Що в осінь промерзають наші душі
І в венах скаче,мов скажений, тиск...

Приречене світитись і світити,
Щоб зберегти навіки кожну мить,
В якій любов незраджена дзвенить,
Воно несиле часу плин спинити...
А час летить...а час собі летить...

Не можу відірватись від вікна:
То дощ іде...то падають сніжинки...
Златава осінь з силуетом жінки,
Така красива...і така сумна...