Хотіла приручити мама день:
Варила, прала, поралась в городі,
Йому плела віночки із пісень,
Що линули із серця при нагоді.
Та, зрадивши увечері її,
Покинув той стареньку біля хати,
Щоб слухали пісні ті солов’ї,
Коли самотність буде колисати.
І тихо перекотиться у ніч
Журлива пісня колесом надії.
Лиш зорі й місяць знають, в чому річ,
Чому не йдуть у сни вологі вії.
Стомилась приручати дні свої...
Благає, щоб зійшлись онуки й діти,
А там вже… Хай співають солов’ї.
Вона ж відпустить день, піде спочити.
(Наталія Погребняк)