Чомусь селом блукають діти,
Чомусь так схожі на граків...
Куди їм голод свій подіти,
Як жити далі без батьків?
Ніхто їм вже не допоможе
Хоча б на мить забути жах -
Той голод, що гризе, і смокче,
І перетворює на прах.
Немає в хаті ані крихти,
Лише вода в циберці спить.
Чомусь не хочеться вже й пити,
А тільки голосно завить.
Щоб те виття Господь на Небі,
Почув і Янголів послав
Дитячі душі безневинні,
До себе щоб скоріш забрав.
Наталка Купрієнко-Тривайло