Ой, осінь, осінь золота,
Чом стелишся журливо?
Чом стіка твоя краса,
І спливає диво?
І те коштовне убрання,
Що всіх захоплюєш, як дивом,
На землю тихо опада,
Стелиться журливо.
А по щоці біжить сльоза,
Котиться мінливо.
То плаче осінь золота,
Дощиком грайливим.
-Якби хто, та тільки знав,
Як сум серденько крає...
Не плач осінь золота,
Я тебе благаю.
Не край своє серденько,
Навпiл душу не рви.
Повернешся ти раденька,
Та вже - за рік.