Солодкомовний обіцяльник мій!
Коли смарагдом трави чарували,
Слова кохання, згорнуті в сувій,
Ти дарував. Й казав: «Цього ще мало!»
Я на розпутті. Є ж іще один…
І я стою, обнявшись з самотою,
А невмолимий лік моїх годин
Мов облива холодною водою.
Ідуть сумні непрохані дощі,
Змивають всі обіцяні принади.
І в золотому мокрому плащі
Іду від тебе я із листопадом.