Сердитий вiрш

 
Такі ми різні ; небо і земля, 
Вода й вогонь, добро і зло неначе. 
Нам ; хто б куди, це видно іздаля,
І простодушну не дурить удачу! 
Хотів би ти, щоб я сліпа була 
Й німа була, а не співуча скрипка,
Несла достаток, як в щільник бджола,
А перед мужем ; трепетна куріпка...
Тріщить по швах сімейний твій жупан, 
І порожніє з почуттями скриня! 
Хотів би ти, щоб був для мене пан, 
А я для тебе – мовчазна рабиня.
Щоб запічок домашній стерегла,
Як Попелюшка, завжди крайня й винна,
Як мишка, попід віником жила...
Але забувся ти, що я – людина!