Твоя душа, мов келих почувань

Валентина Кондратенко 2
Твоя душа, мов келих почувань,
Іще недавно пінилась, іскрилась... 
Його на денці нині залишилось
Гірчавим осадом розчарувань.
Твоє ж бо тіло ; переспілий фрукт. 
Колись в медовім ароматі мліло, 
Тепер, байдуже і заціпеніле, 
Приваблює не бджіл ; нахабних мух.
Як швидкоплинно полум'я згаса!
Як непомітно опада краса
З очей і губ,і пуп'янків грудей
І залиша розгублених людей
Старіти неохоче втома!
І тільки дурнів думка збагатить
І ощасливить на єдину мить,
Що крила у старого відростуть,
І він продовжить нескінченну путь.