Сховаю стріли в сагайдак.
Душа втомилася від смерті
І катастроф – хортів подертих –
Хай вгомониться вже відтак.
Закрию серце на замок,
Щоб зайчик сонячний не вкрався
І погляд твій пітьми злякався –
Медовий спів Русалчин змовк.
Посиплю попелом косу –
Прийшла пора збирать каміння,
Щоб неба викласти склепіння.
Туди печаль я понесу.
Печаль розкришиться на щем,
Розпуп’янкується зірками
І золотавими нитками
На землю спуститься дощем.
Любові вічна круговерть
Страждань і радості нап’ється.
Кільце життя не розірветься –
Йому підвладна навіть смерть.