"Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає".
Все, що я маю — це крихта волі, книга і слово,
Симфонія тиші, приреченість брехні.
Я все згадую, я все повторюю знову,
З усіх помилок ти найкраще пасуєш мені.
Все, що я вмію — це навичка декодування вулиць,
Дедуктивний попіл осяйних створінь.
Поглядами коли ми перетнулись,
Я перетворилася на твою тінь.
Ходи з лезами і ходи з вогнями.
Внутрішньо я незалежна, та фізично слабка.
Але ми крізь цей морок проходимо свій екзамен,
І тримає указку моя тендітна рука.
Моя задача — показати далекі зорі -
Такі схвильовані, незмінно легкі.
Твій погляд впинається в мою долю,
А нейрони на страйку. Оповідники з них які?
Ховайся в церквах. Не засинай на вокзалах.
Ходи до театру на прощу, за миром — в сад.
Влітку повернусь до тебе з дарами,
Рости в собі Соломона, не обертайся назад.
Всі твої помилки — це твоє натхнення,
А моє сумління — тримати цей небосхил.
Астенія слова. Аритмія новітніх трендів,
На будинках сірих — наліпки Фермопіл.
Волю я маю, та пройти повз тебе не можу.
Молодість третя — нестримна, легка, п`янка.
Хай тебе оминає усе вороже.
Хай утримає згадку про нас ріка.