Це я - пилиночка мала
у Всесвіті чужім шаленім.
Мов не любила й не жила,
стою з синичкою у жмені
Така легка, як попілець –
ледь-ледь дмухни – й мене не стане:
Спалило сонце нанівець
серед осіннього туману.
І вже сльота і самота
перетасовують години,
Та невигойна гіркота –
мов зрада близької людини.
Мій журавель мене минув –
не роздививсь, не запримітив,
Позаздрив на красу бучну,
любові розтоптавши квіти.